Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/259

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Почувши це, Вовк аж хвіст угору підняв з радости. Зараз виліз на Осла, сів йому на хребет та й їде до села. А коли приїхали до села, Осел закричав своїм дзвінким голосом, з хат повибігали люди, а бачучи, що Вовк на Ослі верхом їде, кинулися з палками, ціпами та полінами та й давай його молотити. Били, били, ледве Вовк живий із села втік.

Біжить неборака та все оглядається, чи ще люди за ним не біжать. Аж коли вже села не було видно, Вовк побачив копицю сіна, вискочив на неї, простягнувся і ліг спочивати. А спочиваючи, почав голосно сам до себе говорити:

— Мій тато війтом не був, мій дід війтом не був, і чого ж то мені дурному раптом забажалося війтом бути? Ех, шкода, що нема тут якого порядного хлопа, щоби мене здоровенним буком протрепав та розуму навчив.

А під копицею сидів власне порядний хлоп з вилами в руках. Почувши це, як вискочить, як потягне Вовка разів з десять по хребті, аж Вовк і содухи спустив.

1896

 
ЗАЯЦЬ І ВЕДМІДЬ
 

Був собі в однім лісі Ведмідь, та такий дужий та лютий, що не приведи Господи! Піде, було, по лісі й душить та роздирає все, що здибле: одне з'їсть, а десятеро й так покине, тільки дармо життя збавить. Ліс був великий і звірини в нім багато, та проте страх пішов на всіх. Аджеж так і року не мине, а в цілім лісі душі живої не лишиться, коли Бурмило буде так господарювати. Рада в раду, прису-