Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/302

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Почувши це, Вовк пустив Лисиччину ногу та й почав знов шпортати клюкою, поки не зачепив справді за дубовий корінь.

— Ай-ай-ай! Моя ноженька! — закричала Лисичка, а дурний Вовк з радости як почав тягти, поки сам не змучився і клюки не зломав. Тоді плюнув і пішов геть і зарікся з Лисичкою більше не мати ніякої спілки.

1898

 
ВІЙНА МІЖ ПСОМ І ВОВКОМ
 

Був собі раз у господаря Пес, що жив у великій приязні з Вовком. Зійдуться, бувало, на краю лісу під старим дубом та й балакають собі то про це, то про те: Пес оповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові подає лісові новини.

Раз якось говорить Вовк до Пса:

— Слухай, Гривку. Я чув, що у твойого господаря Свиня має молоді.

— Це правда. Дванадцятеро поросят привела. Гарні такі, кругленькі, рожевенькі, аж любо дивитися.

— Ай-ай-ай! — зацмокав Вовк. — Аж мені слина на язик набігає. Дванадцятеро, мовиш? Ах, мушу ще цеї ночі навідатися до них.

— Ні, Вовчику  — мовив Пес. — Не чини цього! Тямиш, яка була умова між нами? Будемо собі приятелями, я тобі буду розповідати все, що є нового в селі, але ти за те не смієш ніколи ходити до мойого господаря. Раз ти йому шкоду зробиш, то й нашій приязні амінь.

— Е, що  — мовив Вовк  — про таку дурницю мали б ми сваритися? Адже дванадцятеро поросят! Навіть значно не буде, як я одно або двоє схрупаю.