Передом іде Гусак і ґеґає в-одно, точнісінько мов у барабан б'є: тра-та-та! тра-та-та! За ним рядом маршерують Гривко і Мурко, попіднімавши вгору хвости, мов вояки карабіни, а ззаду йде Качур, та все головою до землі нипає й розсудливо приговорює: так-так-так! так-так-так!
Вовк тим часом, дожидаючи ворогів, звелів Ведмедеві вилізти на дерево й уважати на прихід ворожого війська та сповістити решту товариства, яке воно. Лис Микита став напереді й підняв свій хвіст як фану[1], Вовк стоїть під дубом, а Кабанові веліли заритися в купу листя і там сидіти в засідці, щоби в рішучій хвилі міг наробити постраху між ворогами. Ось показалося вороже військо.
— Слухайте, братчики! — говорить з дерева Ведмідь. — Ідуть уже, йдуть наші вороги! Та й страшні ж! Попереду барабанщик іде, чуєте, як барабанить?
— Чуємо — з острахом промовили лицарі.
— А за ним ідуть два люті стрільці з карабінами.
— Ой, лишенько! — скрикнули в один голос Вовк і Лис.— Буде по нас!
— А ззаду якийсь чарівник іде, тим стрільцям духа додає, мабуть кулі за ними збирає та все вниз показує й говорить: так-так-так!
— Ой, це він на мою душу важить! — простогнав Кабан, лежачи під листям.
— Що ж робити, братчики? — промовив Вовк. — Не гарно ж нам утікати з війни, навіть не трібувавши бою. А ну тільки сміло на них!
- ↑ Фана — знам'я, прапор.
