хоч Паву, хоч Журавля, хоч Солов'я… То бодай би видно, що є чим похвалитися. А зрештою пощо вам нового царя, коли маєте Орла? Кажете, що він не дбає про вас. Та певно, він не буде розщибатися, щоб кожному до дзьоба віткнути все те, чого кому треба. Це не царське діло. Кожний дбай сам про себе. А для слабих уже це багато значить, коли в тяжкій годині можуть покликатися на поміч міцнішого. Не раз саме ім'я міцного заступника може відвернути від нас лихо так, як від Заяців, що покликалися на місяць.
— О-о-о! — закричали птахи. — А це що за чудасія? Як то так Заяці покликалися на місяць? Ану говори!
— Слухайте — мовила Ворона — я вам розповім.
Було то не в нашім краю, а далеко, далеко, в гарячих сторонах. У однім величезнім лісі жило стадо Слонів і мало собі свойого війта Чотиризуба. Жили вони в тім лісі віки вічисті супокійно, аж ось раз настала велика посуха. Всі калюжі, стави, озера й болота повисихали: Слони не мали де не тільки купатися, але навіть раз угасити свою спрагу. В такім клопоті зібралася вся громада довкола свойого війта й говорить до нього:
— Слухайте, дядьку Чотиризубе, чи ви не бачите, яка біда притисла нас? Води нема ніде, хоч гинь. Ми всі ходимо вже по тижневі немиті, а наші діти в'януть та гинуть зо спраги. Адже твоя річ дбати, щоб нам була вода!
— Я й дбаю, дітоньки — промовив Чотиризуб. — Я вже перед тижнем вислав на всі боки
