— Один способець я знаю — мовив Каркайло, — але цей можу сказати тільки тобі самому в чотири очі.
— Га, коли не можна інакше, то нехай буде й так! — мовив цар і попровадив Каркайла до свойого покою, а замкнувши двері, промовив:
— Ну, тепер говори!
— Слухай, царю — мовив Каркайло. — Мій спосіб такий. Вчинися ніби гнівний на мене, викинь мене за двері, перед усім народом кричи, що я хотів тебе зрадити, дав тобі злу раду, побий і покривав мене порядно, але то порядно, не жаліючи, а покинувши мене в лісі, зберися з усім народом і лети геть із цього лісу. Лети далеко аж на Чорногору й там чекай на мене. Я тим часом постараюся дістатися до Сов'ячого замчища й вигледіти, як би можна їх найлегше побороти. А коли все розвідаю гаразд, тоді прилечу до вас і дам вам знати. Не бійся за мене! Я певний, що все мені удасться, як слід.
Обговорили справу докладно й цар згодився на Каркайлову раду. З лускотом він відчинив двері, б'ючи Каркайла крильми й дзьобом і дряпаючи його кігтями. А коли викинув його на вільне місце, почав перед цілим народом кричати:
— Ах ти, зраднику! Ах ти, запроданче! То такий ти мені вірний! Ні, я розірву тебе на шматочки!
І він бив і дряпав бідного Каркайла, поки він, знівечений і закривавлений, не впав на землю.
