— Дайте йому спокій! — мовив я.
— Га, коли ти кажеш…
— Так, так! І наказую в імени царя.
Почувши це, Ворони розлетілися, а я взяв бідного Пугукала з собою до гнізда, захистив його аж до ночі й таким способом урятував його від смерти. Він поклявся мені віддячити це, і додержав слова. У війні, яка вибухла між нами а вами, він усе оминав моє гніздо й ніколи не дозволяв робити мені кривди. А раз, коли я, запізнившися на царській раді, пізнім вечером вертав додому і попався вже в пазурі одній Сові, він кинувся й вирятував мене з неминучої погибелі. Оттоді то й я поклявся бути до смерти вдячним не тільки йому, але й цілому сов'ячому родові. Оця присяга змушувала мене завсігди промовляти на царській раді проти війни з вами. Вона змушує мене тепер, коли мій цар прогнав мене, служити вам усею вірою і правдою. От тим то, вислухавши всіх тих рад, які виголошувано тут, я найбільше врадувався, почувши слова шановного Пугукала. Справді, убийте мене ось тут на місці. Це буде найліпше для мене. Бачте, мене також болить серце за моїм родом. Я є також воронячий патріот і волю десять разів згинути, ніж би мав провадити вас напроти моїх братів.
Усі міністри були дуже зворушені цею промовою, і самому цареві мало сльози не стали в очах. Він обернувся до свойого найстаршого міністра й запитав його:
— Ну, а ти що скажеш?
— Я думаю, милостивий царю, що вбивати цього чесного старця нам зовсім не подоба. Так само не подоба нам робити з нього шпіона
