„O — говорить Вовк Неситий —
Ось де пай твій знаменитий!
На, смакуй та не вдавись!“
І — зміркуй безодню злости! —
Дав йому лиш самі кості
З риб, що вкрав так сміло Лис!
„А для Зайця річ нелюба,
Що надрав учитель чуба?
Ніби нас не драли всіх?
Хто ж то бачив, щоб наука
Йшла до голови без бука?
Це розмазувать — лиш сміх.
„А той цуцик, Гектор куций,
Сам спіймавсь на своїй штуці!
Кіт Мурлика нам сказав:
Ковбасу ту знакомиту[1],
За що скаржить[2] він Микиту,
Сам він у Мурлики вкрав.
„Мій братанок[3] — муж побожний.
Всякий проступок безбожний
Перед ним неначе хрін.
Ось вже цілий рік минає,
Як твердий все піст тримає,
Не бере в рот м'яса він.
„Я вже сам не раз журився,
Що так голодом зморився“ —
Тут урвав нараз[4] Бабай…
Бач, кумпанія чимала
