— А вже ж неправда.
— А було би цікаво?
— Зовсім ні.
— Значить, не кожна неправда цікава?
— Та так, не кожна.
— Ну, подумайте ж тепер, котра неправда цікава?
Діти задумалися. Їх маленькі головки працювали, оченята блищали, але думки не клеїлися докупи.
— Візьміть для легшого зрозуміння два рисунки. Ось на однім нарисуємо Барана з шістьма ногами. Як гадаєте, привдивий це Баран?
— Та ні.
— А смішний?
— Також ні.
— Так. Це Баран-каліка, а вид каліцтва збуджує в нас жаль, а не сміх. А тепер гляньте на оцей рисунок: Осел грає на фортеп'яні. Правда це?
— Та ні.
— А смішно?
— Навіть дуже смішно.
— Що ж тут таке смішне?
— Те, що Осел узявся не до свойого діла, робить щось таке, що можуть робити тільки люди.
— Чи всі люди?
— Навіть не всі люди. Ті, що вміють грати, можуть братися до цього, а ті що не вміють…
— Таких, здається, якось називають?
— Еге, їх так і називають ослами.
— От і бачите! І ми дійшли до кореня! Значить, є осли й між людьми?
— А вже ж є.
— Значить, коли я нарисую Осла при фортеп'яні, то це не буде конче така цілковита
