![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/26/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._7._%D0%94%D0%B8%D1%82%D1%8F%D1%87%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%281956%29_-_page_396.png/500px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._7._%D0%94%D0%B8%D1%82%D1%8F%D1%87%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%281956%29_-_page_396.png)
Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби донечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в сучки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід рискаль та й мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку — та й посадив ріпку.
Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.
Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка була, потому, як буряк, потому як кулак, потому як два, а накінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати.
— Час — каже — нашу ріпку рвати!
Пішов він у город гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, заперся ногами, добуває сил усіх, сопе як ковальський міх — мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: