Смієш прав допоминаться?
Нам ще хочеш підлизаться?
Ні, вже нас не підлестиш!
„Глянь, ось Півень у жалобі[1],
Кіт Мурлика ось при тобі,
І Бурмило, мій барон!
Тямиш біль їх, ганьбу, муки?
Гей, беріть його у руки
І до трибуналу[2]! Вон[3]!“
„Царю, — смирно рік Микита —
Чи ж так явна вже й відкрита
Що до них вина моя?
Що Бурмило був упертий
Конче хлопський мід ізжерти,
То чи ж тому винен я?
„А Мурлика, Боже, Боже!
Він ще жалуваться може?
Хто ж на ловах не прийма
Бійки, невигід подібних?
Та й хіба ж для Мишей бідних
Конституції нема?
„Кажуть: злодій я, поганець,
А Мурлика, твій посланець,
Теж не менший горлоріз.
Бо чи ж то не для злодійства,
Кровопроливу й убийства
Він у тую шпарку вліз?
