Цю сторінку схвалено
„Вже давніше, в переднівку,
Вислідив я ту криївку,
Де мій батько скарб сховав;
Ну ж тепер безпроволічно[1]
Виносити денно й нічно!
Все дочиста я забрав.
„Невеликий час минає,
Аж мій батько повертає:
Вже готове військо жде!
Лиш вербунок заплатити,
Генералів назначити
Хоч в огонь воно піде!
„Не вітав рідню, домівку
Батько мій, лиш у криївку
Просто шасть — і обімлів!
Препуста-пуста печера,
Що була ще повна вчера!
Скарб увесь мов хто замів.
Що він біга, шкряба, нюха, —
Скарбу ні сліду ні духа!
Тут старий ума лишивсь!
Заскомлів, немов на зуби,
Далі шнур знайшовши грубий,
На гілляці задушивсь.
„А Неситий і Бурмило
Зрозумівши, що постигло
Батька мого, подались:
Страх лояльні[2] поробились,
І служить тобі пустились; —
Зрадником остався Лис.
