За сьогоднішні пригоди
Богу дякує юнак.
А шевчиха рада дуже,
Що пан возний її мужа
Без пощади тягне в суд;
Наперед чвалає жваво
І міркує: «Є ще право!
Є й на мужа в жінки прут!»
Озирнулась — що за нужа!
Ані возного, ні мужа
Позад неї ні сліду.
Як не крикне: «Леле! Леле!
Хай вам дідько кості меле!
Тьху на горе, на біду!»
Ревучи, мов за покійним,
З гнівом, вереском подвійним
Вулиця́ми знай біжить.
Глянь, Бассім сидить край храму,
Очі впер в святую браму
І тлумак в руках держить.
Кинулась до нього баба:
«Ось дивіть на цього драба!
Де мій муж? Де мій довжник?»
«Жінко, — рік Бассім їй строго, —
Чи я сторож мужа тво́го?
Чи довжник у тебе зник?»
Шевчиха
«Як то? Ти не є пан возний?
Бассім
«Брешеш, голосе безбожний!
Груба та брехня на цаль.
Я не возний, я не писар,
