Чемно в землю задивившись,
Він близенько підійшов.
Щоб про нас ти в сво́їм краю
Словом спом'янув незлим, —
Тим то на́ тобі дарунок,
Цей скарбовий форлядунок, —
Слухай, що зробити з ним.
«Цей Отман — то мусиш знати —
Це цукорник пребагатий,
А ця картка — то указ,
Щоб у царськую шкатулу
Довг зі звісного титулу
Здав — п'ять тисяч драхм сейчас.
«Ну, більдарську службу знаєш…
Трошки там купця полаєш,
Та не надто вередуй.
Вже він живо покориться,
А як трохи розщедриться,
Все приймай і не гордуй.
«Надіюся, любий брате,
Що не будеш кривди мати, —
Тільки картки не забудь
Від Отмана відібрати
І на куснички порвати!
Ну, прощай же! В Божу путь!»
Гей, як взяв Бассім ту карту,
Мовби хто його без жарту
На три коні посадив!
Із палати гордо суне,
Через губу вже не плюне,
Руки в пояс вгородив.
