Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/184

Буде знов вино й печене! —
Сам собі він гомонів. —

«Тю на мене, дурачину,
Що я думав: дай покину
Пречудовий цей Багдад!
Де ж би інде міг так цупко
Заробить такую купку
Драхм, їй-богу, двадцять п'ять!

«Боже, ти мене сьогодні
Випровадив із безодні,
Змусив шлях оцей обрать!
Тож клянусь: це все недаром
Твоя воля: тож більдаром
Хочу жити і вмирать.

«А що ти і пізно й рано
Дбав за мене, то погано
І нечесно б я вчинив,
Якби на такий припадок
Свій звичайний розпорядок
Цеї ночі я змінив.

«Та на збитки сим драбугам,
Скупарям і волоцюгам,
Що до мене пхають ніс,
Я сьогодні — не жартую,
Вдвоє більше накупую
Всіх присмаків, хай їм біс!»

Так собі, додому йдучи,
Міркував Бассім наш ручий,
А як в хаті сво́їй став,
У буденне перебрався
І на торг собі подався,
Йдучи, весело свистав.

Тут удвоє — хлоп силенний —
Понад свій бюджет щоденний