Це ж загиблиця моя!
І не то що з кістьми, з салом,
Але з стидом і скандалом
Пропадати мушу я!
«Таж як буде цар питати:
«Як зовешся?» — то брехати
Неможливо! «Я Бассім,
Я коваль», — скажу… О Боже!
А він скаже: «Гей, небоже,
А чого ти вліз в мій дім?»
«Ну, пропасти, то пропасти, —
Але скажуть: «Може, красти
Ти у царський дім заліз?»
Господи! Подай підмогу!
Відверни ще цю тривогу, —
То піду спасаться в ліс».
Ось вже ближче, ближче проба…
А халіф усе спідлоба
На Бассіма погляда
Так аж душиться зо сміху
І сердечну має втіху,
Що така йому біда.
Вже останнього між всіма
Розпитав і на Бассіма
Спокійнісенько кивнув.
Та цей бідний неборака
Став затявся, мов ломака,
Наче сам себе забув.
Як зовешся? Довго служиш?
Скільки маєш ти платні?»
Знов Бассім стоїть, як ступа!
