Халіф
«Ну, а ти, більдаре статний,
Що був на черзі остатний,
Свою зручність покажи!
Вийми з піхви меч без ляку
І оцього розбишаку
Зараз трупом положи!»
Якби грім при ньому вдарив
Чи окріп його ошпарив,
Не злякався б так Бассім.
«Матінко моя ти мила!
Ось моя остання хвиля!
Ну, пропав же я зовсім!
«Як же меч мені виймати,
Як розбійника стинати,
Коли це пальмовий бук?
Горенько! Тут хоч розсядься,
То з життям тра попрощаться,
Ще зазнати стиду й мук».
Халіф
«Гей, більдаре, що міркуєш?
Чи ти при́глухий, не чуєш,
Що я дав тобі приказ?»
Бассім
«Чую, батеньку… їй-богу…
Та на вічную дорогу
Лагоджусь… та я сейчас…»
Халіф
«Вийми з піхви меч, говорю,
Замахни ним сильно вгору,
Цьо́му голову зітни?»
А Бассім стоїть, мов чіп,
І оглух враз, і осліп,
Винуватий без вини.
