Добру школу покидать;
Та я вже навчивсь доволі,
І кортить мене на волі
Іспит із науки здать».
Адже те, що тут було,
Що в більдарській службі взнав я,
Це — інакше б не назвав я —
Розбійни́цьке ремесло.
Лиш одна різниця скромна:
Збій на шля́ху — голь бездомна,
Звір, не певний свого дня;
Знає, що, попадься в руки,
Не мине страшної муки,
Гака, і сокири, й пня.
«А більдар твій розбиває,
Мучить, ріже й добре знає,
Що за це й похва́лять ще…
Ні… Благослови в дорогу
Або вбить вели! Їй-богу!
Бо твій мундир страх пече».
На таку промову дику
Жалість цар почув велику,
Відвернувсь від двораків,
Щось мов жвав, і мняв, і ликнув.
Потім до більдара крикнув:
«Забирайсь до сто дідьків!»
І більдар пішов. Від того
Дня і слід застиг. Про нього
Всякий слух пропав зовсім.
Стільки літописець. Діло
