Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/235

Що на стріху, що у кухні,
Що в овечому хліві.

Взяв наш лицар шмату й цеглу
Та й ну терти, дряпать, шкрябать,
Поки зброя прадідівська
Стала на людей похожа.

Все мов і до ла́ду вийшло,
Тільки з шоломом був клопіт,
Бо візира неставало —
Ну, біда! Хоч сядь та й плач!

Взяв наш лицар шмат тектури,
Викроїв візир із неї,
Срібним обліпив папером
І до шлема прикрутив.

Бачилось — чого б ще треба!
Та підвів лихий Алонса
Взять меча і стрібувати,
Чи тривкий його візир.

Рубонув він раз і другий,
Розлетівсь візир на кусні,
І пропала вся робота,
І прийшлось новий ліпить.

Та тепер на розум взявся
Славний лицар Дон Кесада
І візир свій тектуровий
Бляхою підшив зі споду.

Лицарю коня потрібно.
Славний лицар Дон Кесада
Мав коня — таку драндигу,
Що лиш шкура й кість була.