А тим часом — був це липень —
Сонце пражить, мов найняте,
Бачиться, могло б і мозок
Висушити в голові.
А довкола рівне поле,
Ні села, ні хат не видно,
Ні душі нема живої —
Сумно Росінант плетесь.
Лицар вже десятим потом
Обливаєсь, із гостинця
Курява його обсіла,
Та й у животі бурчить.
Аж надвечір показалась
Ветха корчма край дороги, —
Зміркував наш лицар зараз,
Що це пишний замок був!
Перед корчмою на призьбі
Подорожні дві дівчині,
Що в Севілью в найми їдуть
І тут на ніч припинились.
Зміркував наш лицар зараз,
Що це, певно, дві княгині,
А погоничі, що там же
Годували своїх мулів —
Що це знатні джури їх.
Дуже врадувався лицар,
Став при вході та й чекає,
Поки в замку ріг затрубить,
Гостеві подасть привіт.
Втім тру-тру! нараз почулось —
Це свинар гнав свині з ріпи
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/244
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page244-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)