Ледве вздрів його наш лицар
Зверещав до нього грізно:
„Стій, безумче, мо̀ї зброї
Навіть пальцем не діткнись!“
Та погонич тільки буркнув:
„Чорт не вхопить гарматури!
Вхо̀пив зброю за реміння
Та й шпурнув її набік.
Наш відважний лицар, вздрівши
Цю нечувану зневагу,
Завернув до неба очі,
Дульчінею спогадав —
Потім вхопив спис обіруч,
Як погонича не трахне
Зверха в голову! Мов громом
Поражений, той упав.
Зараз кров його облила,
Пам'ять вся його лишила —
Якби ще раз так дістав,
Був би, певно, вже не встав.
А наш лицар преспокійно
Взяв свою лицарську зброю,
Знов поклав на тім кориті,
Знов прийнявся вартувать.
За маленькую хвилину
Зліз погонич другий з печі
І поплівся на подвір'я
Сво̀їх мулів напоїть.
Він не знав, що з першим сталось
І спокійно наближався, —
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/251
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page251-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)