Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/280

Спис взяв низом, щитом вкрився,
Сп'яв острогами коня.

Мов безумний, кинувсь з болю
Росінанте і щодуху
Полетів страшним галопом
Просто к першому млину.

Щастя лицарю сприяло:
Кінь не гепнув по дорозі!
Сво̀їм списом він відразу
Вітряка крило пробив.

Але втім повіяв вітер,
І крило поперло вгору,
А з собою й Росінанта,
Й Дон Кіхота підняло.

В тій же хвилі сильний розмах
Кинув їх обох далеко;
Лицар і його коняка
Полетіли, мов грушки.

Хруснули кістки лицарські,
Клуб оббив собі конисько,
І оба́, на землю впавши,
Ворухнутись не могли.

Санчо, вздрівши це, прискочив.
„Пане, — мовив, — чи ж то я вам
Не казав, що з вітряками
Ви взялися воювать?“

„Тихо, Санчо, — мовив лицар, —
Я вже знаю, як це сталось:
Це той ворог мій смертельний,
Фрестон-чарівник, зробив.