Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/287

Стали мо́нахи, вжахнулись,
Далі кажуть: „Пане любий,
Ми не є погане плем'я,
Ані дідьче, ми черці.

„Хто там їде в тій колясці —
Ми не знаємо. Самі ми
Поспішаєм у святого
Бенедикта манастир“.

„Брехуни! мене не здуриш!“
Крикнув лицар і коняку
Сп'яв острогами та й просто
Списом на черця погнав.

Був би, певно, скрізь-на-скрізь
Проколов йому живіт,
Та чернець не ждав, а, з мула
Кинувшись, беркиць під пліт.

Другий бачить, що біда,
Шарпнув мула вбік уздою,
Скочив в рів, а відси в поле
Та й погнав навпроцапи.

Отаке сповнивши діло,
Дон Кіхот поїхав гордо
Назустріч колясці — славну
Там пригоду він найшов.

А бенедиктинець бачить,
Що той чорт у блясі вже
На його не диба душу,
То й вільніше відітхнув.

Ось він рачки, хильцем-хильцем
Виповз із рову, на мула,