Цю сторінку схвалено
І прекрасній Дульчінеї
Там віддать себе в услуги“.
„Добре, добре“, прирекли
Переляканії дами,
Навіть не дочувши добре,
Що там лицар говорив.
„Га, як так, — сказав наш лицар, —
То прощайте, красні дами!“
І, вклонившись чемно, сів
На коняку та й поїхав.
XV
Не проїхав десять кроків
Дон Кіхот, до того місця,
Де лишив був Санчо Пансу,
Коли цей на землю — тиць!
„Пане, — каже, — от тепер ви,
Певно, царство вже здобули,
То зволіть мені в владання
Дать обіцяний остро́в!“
„Сину мій, — відмовив лицар, —
Не здобув я ще остро́ва,
Тільки стратив ось півуха, —
Та Бог ласкав ще на нас!
„Та й болить же кляте вухо!
От би так при со́бі мати
Фляшку дивного бальзаму —
Мов рукою б відняло!“
„Що це за бальзам?“ спитав
Санчо, видобувши вати
