Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/305

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


„Лицар Феб попався в руки
Ворога, і той дав на́каз
Із піску, кремѐня й льоду
Впакувать йому обід“.

Так балакали нещасні,
Поки врешті Санчо Панса
Змігся йойкаючи встати
Й лицаря підрятувать.

Підняли оба́ коняку.
Та що з того: ані лицар
Сил не мав на нім сидіти,
Ані кінь — його нести.

Отоді то Санчо Панса,
На осла, мов міх полови,
Натерхавши свого пана,
До осла коня прип'яв.

Сам же взяв осла за повід,
І пома́леньку, щохвиля
Проклинаючи лицарство
І янгезів, далі в путь!

Щастя бідним посприяло.
Не проїхали і мильку,
Як натрапили гостинець
І шинок на роздорожжю.

Аж перехрестився Санчо.
Але Дон Кіхот, як тільки
Вздрів шинок, так зараз з нього
Пишний замок ізробив.

Джура, кінь, осел і лицар,
Наче півтора нещастя,