Цю сторінку схвалено
I, на Росінанта сівши,
Держачися за болючі
Вилиці, поплівся лицар
Вслід за Санчовим ослом.
XIX
Щоб хоч трохи розірвати
Дон Кіхота в лютім болю,
Розпочав балакать Санчо,
Що прийшло йому на ум.
„Знаєте, коханий пане,
Чом це наші всі пригоди
Так кінчаться нещасливо
Дрюччям, буччям та камінням?
„Я гадаю, що за ваш
Гріх великий. Спогадайте:
Ви ж дали страшну присягу,
А сповни́ть її забули.
„Присягли не їсти хліба,
Під дахом не спати, доки
Не здобудете шолома
Кращого, як той на вас!“
„Санчо, Санчо! — скрикнув лицар. —
У щасливую годину
Ти сказав це! Бач, он їде
Лицар з шоломом блискучим!
„Знаю шолом цей, о, знаю!
То неоціненний шолом
Многославного Мамбріна —
Бог мені його несе!“
