Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/357

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Далі став ричать, як віл,
Хрюкать, мов кабан, став землю
Рити, дертись по смереках,
Рачкувати, як бидля.

Стрібував ходити трохи
Догори ногами, тільки ж,
Гепнувшись задо́м в ломаччя,
Дуже він потовк себе.

Утомившися сим ділом,
Кинувся копать коріння,
Та не знав, котре є добре,
Дрантя всякого наївсь.

Ой, почав живіт болітиі
В'ється Дон Кіхот із болю,
Споминає Дульчінею,
Поки врешті не заснув.

 
XXIII
 

Так минуло днів чимало.
Дон Кіхот як скіпа висох
На покуті в темнім лісі.
Де то Санчо пробував?

Він поїхав не в Тобозо,
А додому. Був у жінки,
Був у домі Дон Кіхота,
В голяра і в панотця.

Всім про дивнії пригоди,
Про побіди незабутні
Свого лицаря докладно
І широко розповів.