То лиш дрібку запищало,
Та й уже було по нім.
Тут вже ґвалт і крик зробився!
Перед домом люд стовпився,
Всі кричать, мов на живіт.
Баба кров з лиця втирає,
Мов безумна, знай питає,
„Що це, чи валиться світ?“
Та дитя як мертве вздріла,
То страшенно заревіла:
„Ой ягідочко моя!
Моя внучечко єдина!
Що ж без тебе, сиротина,
Та почну на світі я?“
Люди слухають, зітхають.
„Що тут сталося? — питають. —
Хто це, як дитину вбив?“
Та як капці угледіли,
В один голос заревіли:
„Ось він! Ось хто це зробив!
„Га, це ж Касимові капці
Вбили внучечку тій бабці,
Ще й самій роздерли твар!
Абу Касим! Гей, чи чуєш?
Капців сво́їх так пильнуєш?
Де він, клятий той скупар?»
Абу Касим наш нужденний,
Вчувши галас той страшенний,
Весь поблід і помертвів,
Весь затрясся, мов трепета,
Бо вже чує, що в тенета
Біс його зловити вспів.
