Вийшовши з касина, капітан якийсь час ішов просто перед себе, машинально, без свідомости, мов накручений автомат. Обминав прохожих, скручував на рогах із вулиці в улицю і йшов усе дальше, не застановляючися, не знаючи, куди йде і по що. Почував потребу руху, темноти й забуття.
Була холодна, тиха й темна ніч. Ішов сніг, і його студені клаптики густо сідали капітанові на лице, на очі і вуста. Він чув їх дотик, ніби уколи шпильок, та рівночасно почував якусь розкіш в тих уколах. Туркіт фіякрів, що проїжджали в скаженім розгоні, був йому також приємний, бо, бачилось, заглушував ту бурю, що лютувала в його нутрі, руйнуючи, перевертаючи і вириваючи з корням усе, все те, що в ній було святе, гарне, улюблене.
З вулиці Фредра вийшов на Баторія, відци на Кам'яну, дальше на Панську, та тут завернув і пішов цею вулицею в напрямі до Зеленої, але не входячи на Зелену завернув на вулицю Зиблікевича. Шукав самітніх, темних завулків, от тим то скрутив на Стежкову і вийшов знов на противний конець вулиці Фредра. Відци через пляц Академічний пішов угору Гончарською, дальше на вулицю Голембя, зійшов униз на Калічу, а відци йшов просто вулицею Оссолінських до пустого і завмерлого
