— Ну, значить, подвійна причина, щоб братися до діла обережно. Я тут у військових кругах досить знайомий і може буду міг дати вам деякі інформації, та хотів би поперед усього знати, як стоїть ця справа. Я б вас запросив до себе, та в мене там жінка, дитина недужа…
— О, ні, ні! — поспішно скрикнув ревізор. — Зовсім не хочу робити панству ніякого клопоту.
— Може би ліпше було зробити ось як? Відішліть ви цих панночок… де вони живуть?
— В готелі, у Геккера.
— Значить, нехай ідуть до готелю. А коли винайдемо цю злочинницю, тоді покличете їх, щоб станули їй до очей. Добре?
— Думаю, що так буде найліпше! — мовив ревізор, рад, що раптом здобув союзника в такій значній фігурі, як капітан, і при тім дивуючися, що цей незнайомий йому капітан так якось гаряче бере собі до серця цю справу і ні відци ні відти накидається йому зі своєю підмогою. І обертаючися до дівчат, мовив зовсім відмінним, гострим і розказуючим[1] тоном.
— Прошу йти до готелю і ждати на мене. Я там швидко надійду.
Дівчата пішли, розмовляючи голосно між собою, сміючися й частенько озираючися поза себе.
— А ми, — мовив капітан по їх відході до ревізора, — може би вступили денебудь тут близько до ресторації? Ви вже по обіді?
— О, ні! Де там при нашій службі думати так швидко про обід!
— Добре. Я також трохи приголоднів. Ззімо разом обід і побалакаємо.
Ревізор чимраз більше почав набирати підозріння, та не давав нічого пізнати по собі,
- ↑ Наказливим.
