Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/179

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ну, значить, подвійна причина, щоб братися до діла обережно. Я тут у військових кругах досить знайомий і може буду міг дати вам деякі інформації, та хотів би поперед усього знати, як стоїть ця справа. Я б вас запросив до себе, та в мене там жінка, дитина недужа…

— О, ні, ні! — поспішно скрикнув ревізор. — Зовсім не хочу робити панству ніякого клопоту.

— Може би ліпше було зробити ось як? Відішліть ви цих панночок… де вони живуть?

— В готелі, у Геккера.

— Значить, нехай ідуть до готелю. А коли винайдемо цю злочинницю, тоді покличете їх, щоб станули їй до очей. Добре?

— Думаю, що так буде найліпше! — мовив ревізор, рад, що раптом здобув союзника в такій значній фігурі, як капітан, і при тім дивуючися, що цей незнайомий йому капітан так якось гаряче бере собі до серця цю справу і ні відци ні відти накидається йому зі своєю підмогою. І обертаючися до дівчат, мовив зовсім відмінним, гострим і розказуючим[1] тоном.

— Прошу йти до готелю і ждати на мене. Я там швидко надійду.

Дівчата пішли, розмовляючи голосно між собою, сміючися й частенько озираючися поза себе.

— А ми, — мовив капітан по їх відході до ревізора, — може би вступили денебудь тут близько до ресторації? Ви вже по обіді?

— О, ні! Де там при нашій службі думати так швидко про обід!

— Добре. Я також трохи приголоднів. Ззімо разом обід і побалакаємо.

Ревізор чимраз більше почав набирати підозріння, та не давав нічого пізнати по собі,

  1. Наказливим.