що лежав на колоді, зв'язав Андрієві руки, для більшого болю перев'язавши великі пальці так, що тут же під шнуром виступила кров.
— Скажеш, де Довбушеві гроші? — більше сичав, ніж говорив Олекса, притискаючи ще сильніше груди Андрія.
Але Андрій стратив цілком притомність і не міг навіть ворухнутися.
Довбущук другим кінцем сирівцевого шнура зачав щосили сікти Андрія по голих плечах і грудях. Біль отверезив бідолаху, його очі зайшли кров'ю, на плечах і на грудях під ударами повиступали червоні довгі смуги, а декуди і кров поплила.
— Скажеш, де Довбушеві скарби?
Андрій кивнув відмовно головою.
— Так? Ну, то чекай! Видно, ще тобі мало!
І Олекса розпочав дико, по звірячому мучити Андрія. За кожною новою мукою питав його про місце сховку Довбушевих скарбів, та Андрій стратив притомність і не рушав уже навіть головою. Але Довбущукові було видно мало тих мук. Він витягнув свою жертву на лаву й повісив на грубий дерев'яний гак у темному куті.
Андрій висів омлілий… Шнури вгризалися йому щораз глибше в тіло й проїдалися аж до кости.
— Собачий син, я його пробуджу зі сну!
І з тими словами Довбущук вхопив коновку з водою, що стояла в куті, і вилив на Андрія, не тому, аби його протверезити, але наглою зливою побільшити його муку. Нещасливий затрясся на цілім тілі й прокинувся.
— А що, паничу, скажеш тепер по щирості всю правду? — питав з насмішливим погля-
