хатах так, що відчиняючи з середини, не можна було ніяким способом відчинити дверей, а ще до того, коли те роблено скоро. Скінчивши цю роботу, знов тремтячою рукою погрозив обом хатам.
Тепер зачав микати з загати солому й класти вінцем попід вікна і двері обох хат, усе кваплячися та бігаючи.
Демко в хаті довго ждав на брата. Жінка вже витопила в печі і, погасивши вогонь, пішла спати. Демко все ще сидів на лаві й чекав. Він чув, як хтось прив'язував клямку, але думав, що це вітер термосить дверми. Він чув шелест соломи під вікнами, але не оглядався, бо думав, що це вітер шелестить, микаючи солому зі стріхи.
Олекса не надходив, Демко став нетерпеливитися…
Нараз широкий, білий плат світла вистрілив під вікнами й золотим язиком почав лизати стіни. Демко почув сичання і тріск полум'я.
— Жінко, вставай, хата горить! — крикнув він.
Демчиха схопилася й остовпіла. Ясність ширилася що раз то більше. Вона кинулась за своїм чоловіком у сіни, пірвавши з собою заспаного хлопця.
Але горе! Демко термосить дверми від сіней, запирається цілою силою, двері не відчиняються. В розпуці кидається до других дверей, другі так само. А вітер, мов би на те й чекав, аж тепер на добре розходився. Вже ціла стріха сичить, тріщить і палає. Демчиха з хлопцем стоїть остовпіла серед сіней.
