В однім куті під стіною, на двох дерев'яних кріслах, сиділи два приїзжі жиди середніх літ, один поважний орендар із великою сивою бородою, а другий худий, високий, з рудими пейсами та рудою, тонкою бородою, відомий фактор із Тернополя.
— Ну, Хаїме, що скажеш? — запитав орендар фактора, коли цей, війшовши до кімнати й розглядаючися по зібраних, нарешті неспостережено наблизився й сів біля нього.
— Alles güt[1], — відповів коротко Хаїм.
— Пан приїхав? — запитав орендар.
— Ні, не приїхав, тільки слуги пригнали коні на ярмарок.
— Багато їх?
— Десять пар.
— А слуг багато?
— Всього два, а третій економ. Він має продавати коні на ярмарку.
— А купці є?
— Наші зараз обступили їх і торгують.
— Alles güt. Іди ж зараз і забалакай економа, а я прийду потім.
У тій хвилі до кімнати війшов Бляйберґ і привітавши зібраних та не бачучи між ними нікого знайомого, помалу наблизився аж до того кута, де сидів орендар. Бляйберґ перед кількома роками познайомився з ним у Тернополі й пізнав у нім дуже розумного, та, як йому здавалося, чесного жида, з яким стрічався опісля дуже приємно. Він тепер утішився, побачивши його, і зараз сів біля нього на те саме крісло, з якого тільки що зіскочив Хаїм, аби бігти на ярмарок.
- ↑ Все добре.
