Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/420

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Думаю, що нам треба вибитися з того заклятого кола: або святе життя без діла, або ґешефт і ґешефт, і погодити справедливе та доброчинне життя з практичною діяльністю.

— Wie meint ihr dus[1], практичне життя? — вмішався в розмову третій жид, що прислухався збоку до слів Бляйберґа. — Я також практик, але ніколи не думав про те, аби погодити свою практику з якоюсь справедливістю. Geschäft ist Geschäft[2], а все інше, то тільки на шабаш.

— Вибачайте, що мушу попрощати вас, — промовив Абрум до Бляйберґа. — Мушу йти подивитися на ярмарок.

— Піду й я з вами, — сказав Бляйберґ, і оба враз устали зі своїх сиджень. Вийшли не прощаючися ні з ким, бо й ніхто серед загального гамору не звертав на них уваги.

Все містечко завалене було ярмарком. Зійшлася та з'їхалася надзвичайна сила народу, пригнано дуже багато коней, що були головним товаром, який стягав до Жидачева численних купців і продавців, навіть із далеких сторін Галичини. Навезено надто багато різного товару, який по різних містах ремісники заздалегідь приготовували для ярмарку: селянських мальованих скринь, горшків, мисок та всякого ганчарського товару включно до глиняних коників, свиставок та калатавок, призначених на забавки для дітей; пекарі та пекарки навезли багато пшеничних гусок, обарінків[3], калачів та коників із пшеничного тіста, а образкарі

  1. Як ви думаєте це.
  2. Діло, це діло.
  3. Обарінок — бублик.