в міськім, не дуже поряднім, легкім, ніби робітницьким убранню, який зустрічався їм по кілька разів на день майже скрізь там, куди вони частіше ходили. Парубок, зустрічаючися з ними, ніколи не дивився на них просто, тільки все відвертав лице якось так, що Петрій не міг бачити його виразно. Але він дивним прочуттям пізнавав його по ході здалека, навіть тоді, коли позад себе почував його наближення. Тоді в його тілі будилася недавно пережита тривога, пробігав мороз і він мимоволі обертався позад себе та озирався довкола, мов при наближенню небезпеки.
Шлюб Андрія з панною Кралінською відбувся буднього дня по полудні в малім львівськім костелі, в якім того полудня не було майже нікого, крім весільної дружини. Тільки при виході з костела коло його дверей зробилася невеличка товкітня. Кілька п'яних робітників надійшло тротуаром поперед браму костела і, немов би нічого не бачучи, почали штовхати весільних гостей, що виходили з костела. Один наткнувся на дружбу, що йшов поперед панни молодої, та дружба зручним рухом руки відсторонив його на бік. Другий очевидно наважився наткнутись на панну молоду, але другий дружба з боку підставив йому ногу, так що напасник, як довгий, повалився поперек тротуару. На нього в тій немилій позиції наткнулися два дальші товариші, що йшли зараз за ним, і оба попадали. Один, сильно п'яний, гримнувши чолом до тротуара, скрикнув якесь прокляття, але другий, упавши на коліна, вихопив із кешені револьвер і вистрілив, майже не мірячи, в середину весільної дружини.
