мали під руками, і коли господар сказав їм, що вночі хтось був у його сінях, пішли зараз оглядати оба поди. І там не було нікого, але той, що оглядав під над стайнею, доглянув зараз діру у стрісі над кінцем загати. Невідомий гість, що в невідомій цілі гостив у їх хаті, міг туди війти, але міг і вийти.
Та Петрій тим часом, оглядаючи ще раз сіни зі свічкою в руці, побачив підозрене положення пивничних дверей. Не сподіваючися ніякого лиха, він при помочи жорнівки підняв ті двері і, приперши їх до стіни, пішов по сходах до пивниці, держачи свічку перед собою. Та ще не дійшов до кінця сходів, коли з пивниці наглим скоком кинувся на нього Ленько, пхнув його ножем у самі груди, а сам кількома скоками, відчинивши сінешні двері, дмухнув на двір. Залопотіли його кроки по подвір'ю, загавкали пси й кинулися йому навздогін, а з пивниці добувалося важке стогнання Петрія, що одержавши смертельну рану в груди, покотився в них і випустив із рук свічку, яка тут же й погасла. Разом із нею згасло й його життя.
Ленько Довбущук, пожартувавши з Петрієм, не чув себе безпечним у Перегинську, і щодуху, не вважаючи на темну ніч, зразу битою дорогою, а потім відомими собі стежками, аби змилити всяку погоню, подався в напрямі до Калуша. Тут він незабаром знайшов собі товариша, з яким уже давніше мав змову на одно невеличке діло.
