до вогнику святого, бо моє старе тіло вже продрогло від холоду. Дозволите загрітися?
Конюхи кивнули головами на знак, що не боронять їм того добра, й оба жебраки, поклавши на бік свої палиці, посідали коло вогнища. Добру хвилю оба мовчки гріли руки. Потім старий сказав до молодого:
— Може би ми повечеряли?
— Та й я не від того, — неохітно буркнув молодий, звичаєм усіх поводаторів незадоволений із того, що мусить служити старому й сліпому.
— Ану но добувай, що бог дав! — сказав старий.
Молодий сягнув до важкої торби, що висіла з лівого боку при боці старого, вийняв із неї два спорі шматки хліба і кілька печених яєць, і давши старому більший шматок у руку, сам почав теребити для нього яйце. Обтеребивши його, він услугував старому, поки той їв, подаючи йому за кожним кусником хліба вкусити яйця. Коли старий ізз'їв свою пайку, повечеряв також молодий. Коли він скінчив їсти, старому захотілося випити, аби огріти, грішну душу. Молодий із тої самої торби, в якій старий сліпець носив усі харчі, не довіряючи її поводаторові, вийняв плескату пляшку з горілкою і подав старому. Цей узявши її обома руками, притулив вузьку шийку до рота і, помалу булькаючи, випив із неї, скільки йому хотілося.
— На й тобі, хло'! — сказав він до молодого.
Цей узяв пляшку й випив не дуже багато, стараючися очевидно пити так, аби не булькотало, і аби старий не міг зміркувати, скільки він вип'є. Та старий очевидно не був зави-
