ідуть спільно з інтересами нашої нації, будемо шукати не лиш моральної, але й матеріальної допомоги, точнісенько так, як ми робили це увесь час, на жаль без успіху, разом з Покійним В. Липинським, коли він ще був здоровим, хочби українська пресова каналія й на голові скакала!!…
Ми віримо, що лише позитивною працею зможемо добитися допомоги чужинців, щоби тепер ще беззбройні руки орґанізованих гетьманців озброїти і скласти ту „екзекутиву“, за якою так тужив Покійний В. Липинський і то таку екзекутиву, якаб дала собі раду не лиш з розбещеними українськими пресовими каналіями, але й зуміла збройною рукою викинути з України напасників.
Ми будемо це робити всупереч поучень якогось „авторитету“ з „Діла“, який підсунувши нам „інтервенцію“, патетично вигукує: „П. Скоропадський заключив цей „будапештенський договір“ всупереч орґанізаційному заприсяженню, всупереч цілій гетьманській ідеольоґії, що відкидає рішуче всяку збройну інтервенцію…“ „Діло“ ч. 129, 14. VI. 32.
Що тямиш Ти, політикане з „Діла“, у світовій політиці?! Чи пан Гетьман підбивав може Угорщину „інтервеніювати“, „розбивати“ більшовиків?!
Прочитай уважно факсімілє листа Липинського і скажи не нам, а сам собі: чи не про необхідність тієї самої матеріальної допомоги говорить Покійний Липинський, лиш тепер вже, не як у 1922 p., радить „при сучаснім положенню“ добиватися її від богатої Америки, а не від збіднілої, знищеної Тріяноном Угорщини…
І коли Ти так величаєш „братчиків“ за те, що вони „ратують Неньку Україну“ від злого Гетьмана, то чи тямиш Ти, що остаточним редактором тих „всіх меморандумів“, які з собою Пан Гетьман повіз був до ґрафа Бетлєна, був не хто інший, а якраз автор тих „Пролєґомен“ зі „Збірника“, які Тобі так заімпонували своєю святобожністю, „братчик“ і „спадкоємець“ — тодішній Голова Гетьманської Управи Никола Кочубей.
Як покійний Липинський так і всі „братчики“ добре і давно знали, що ніякого „будапештенського договору“ немає. Цю одну з ряду наших невдач вихопив хворий Липинський, як найбільш зручний аргумент для своєї скритої руїнницької акції в рядах орґанізованих гетьманців.
Хворому Липинському удалося (не рахуючи „братчиків“) збаламутити своєю аґітацією лиш кількох молодиків, які пішли за ним з пієтизму до колишніх заслуг його перед нашим рухом.
Орґанізація залишилася вірною ідеольоґії нашій, сформулованій в „Листах“, отже вірною Гетьманові, і з глибоким жалем і сумом прийняла важкий хрест недуги В. Липинського.
