еляборатів братчиків і Ко, п. Дм. Чижевський: „В. Липинський, як фільософ історії“:
...„У Липинського зустрічаємо дійсний культ слова, величезну пошану до цього велетенського знаряддя людської думки та волі. Тому то немає для Липинського найненависнішого аніж „літерати“, (в неґативному значінні — себто люде, що зневажають слово), що роблять із слова самоціль, одривають його від дійсности і роблять із найбільшого та наймогутнішого знаряддя історичного руху засіб служити своїм еґоїстичним та дрібним інтересам“ (стор. 456) і трохи далі: (стор. 458):
…„Неґативні сили історичного процесу дістають цілком своє буття, свої форми, свій зміст від позитивних. Неґативні сили можуть істнувати лише на ґрунті позитивних, як якісь збочення, вивернення, пародії, карикатури творчих сил історії. Тому принципово неможлива побіда деструктивних сил над конструктивними“.
Побіда деструктивних сил принципово неможлива! Так вірив пок. В. Липинський.
Деструкція тіла Покійного, деструкція його духових сил на передодні смерти, ані крихти не підточила позитивно-творчих його „Листів до Братів Хліборобів“.
Не зумів він сам, уживаючи сили цілого свого авторитету, особистих симпатій, не то що знищити, але й захитати нашої орґанізації і то в тих часах, коли ми не мали жадного успіху, коли світова політична конюктура все була ще проти нас; не зуміє зруйнувати і гурток самозакоханих амбітників те, що збудоване на нашій вірі й жертвенности.
Бо сила моральна полягає зовсім не в гучній, хочби й як спритній самореклямі й великім галасуванні „літератів“, а виявляється, як молився Покійний „кожною мислею нашою, кожним найменшим вчинком і найтаємніщим побажанням нашим“.
Я не належу до ідеольоґів. Стою ось уже понад 30 літ в політичній праці і цікавлять мене увесь час нереклямові, непоказні, назовні зовсім мало помітні орґанізаційні справи.
І що приходиться мені думати, коли „братчики висунули такий активний „капацітет“, як п. Р. Метельський, котрий просто з моста пише: „Щоби бути доцільною вона (активність) мусить бути звернена все в тому напрямі, на ті дороги і засоби, які до осягнення означеної ціли ведуть“. А потім: „не можна приміром братися до будови другої чи третьої фази, поки нема ще першої“.
І з цієї нечувано глибокої фільософії зразу-ж робить він життєвий, конкретний висновок, що автономія Галичини „не бувши перед тим якслід орґанічно підготовлена (Боже, хто-ж би її в тій Галичині міг орґанічно підготовити, адже-ж оди-
