І коли весь цей дурний політичний балаґан „репрезентативна“ і всяка інша українська преса підтримує, коли вона цим блазням гостинно відчиняє свої двері, коли „Дзвони“, орґан, який прилюдно заявив був, що він є орґаном творчої консервативної думки, якого істнування держиться підтримкою нами високошанованого Достойника, якому нам і в голову не приходить закинути якісь деструктивні цілі, коли цей орґан поволі перетворюється на помийницю, переповнену еляборатами „братчиків“, а з якої злістю, брехнями й наклепами обливають не лише нашу орґанізацію, але саму по термінольоґії пок. Липинського персоніфікацію Української Нації — Ясновельможного Пана Гетьмана — то корінь цього зла мусить лежати справді десь дуже глибоко.
Де-ж він лежить?
Перш усього, розуміється, в тім основнім, що я вище не раз зазначав, і за чим так тужив Покійний Липинський — у відсутности екзекутиви в нашім русі.
Прошу не упрощувати занадто цього поняття „екзекутиви“ і не підставляти знак рівности між екзекутивою і державною вартою.
Потрібну відповідаючу силі нашого руху екзекутиву ми мусілиб мати вже тепер, якщоби наші члени були відповідно активні.
Кочубеївський „провід“ підточив нам на довгий час цю можливість.
Цю нашу слабість використовує українська пресова каналія, яка відчуває, що коли нам, гетьманцям удасться випростатися з того маразму, в який завів нас кочубеївський „провід“, то вона не дасть собі тоді ради з нами, їй не вільно вже буде так суверенно галапасувати на українськім дикім журналістичнім полі.
Але поза нею нашою власною виною є й глибше коріння цієї загальної біди нашого громадського життя.
Воно полягає в тім, що наше громадянство остало дуже далеко позаду від громадянства західно-европейського і приймає за чисту монету увесь той блахман, який йому виписують суверенні пн. редактори.
Приклад. Покійний В. Липинський містить в „Ділі“ напівбожевільний „комунікат“, яким опльовує все те, що він доси звеличував, в якому між іншим безчестить зовсім неповинно і мене особисто. Я зробив все, що міг. Я звертався до редактора „Діла“. Я звертався до шефа партії, якої орґаном є цей „репрезентативний“ орґан, я звертався до адвоката, щоби той зорґанізував суд чести, бо до польського державного суду з цією чисто українською справою я не уважав можливим іти, — а наслідок:
Пан суверенний редактор „Діла“ так і не надрукував нашого спростовання!
