скупчувати капітал, то він вже свідомо і клясово стає буржуєм. Уявіть собі директора фабрики, найнятого інженіра, що дістає платню, яка є більша його видатків навіть при комфортному способі життя. Маємо таких прикладів безліч в области торговлі і промисловости. Одержує такий пан, наприклад, 40.000 карб. річно (до війни), його екзістенц-мінімум в Київі, прим., 12.000 карб., а останні 28.000 карб. він „відкладає“. Ці 28.000 карб. є фактично і економічно „рентою від інтелекту“, котрим він монопольно володіє. Коли приняти пересічний процент 5, то капіталізація цього доходу показує, що цей пан ніби орудує капіталом 560.000 карб., з якого і дістає що-річно 28.000 карб. ренти. Позаяк цей дохід є частиною надвартости, взятої від труда пролєтаріяту, то без сумніву цей директор є експлуататором, що разом з власником фабрики експлуатує робочу масу. Його інтереси спільні з інтересами власника фабкики і протилежні інтересам пролєтаріяту. Власник фабрики експлуатує труд через знаряддя продукції, а директор — через природне багатство (інтелєкт). Вони обидва є монополістами. Очевидне, інтелєкт є природною монополією, але коли в капіталістичному устрої пустити інтелєкт в хід, то за це можно дістати не лише трудову платню, а ренту, що економічно є частиною взятої
