Цікава ґрупа інтеліґенції — письменники, що живуть виключно від експлуатації свого таланту, приронього добра. Їхні таланти — їхна природня монополія. І трудно щось заподіяти проти цієї монополії, хоч вона, як і всяка монополія, є великим засобом для утворення собі виключного становища, панування. Письменники ніколи не страйкують, навіть і тоді, коли критики та рецензенти благають їх про те. Вони не страйкують, коли видавці їх експлуатують немилосердно, бо.... індівідуалізм власности (монопольної до того-ж) і її інтереси тримають їх на суспільному становищі не пролєтаріяту, а буржуазії. Талант приносить ренту, а проти одержування ренти ніхто не страйкує. В залежности від природньоіо добра (таланту) залежить розмір ренти і ступінь власницького напруження, розвитку власницького інстинкту. І тому лише виключні натури з письменників ідуть в соціялізм, приключаються до пролєтаріяту. В Росії один Горький став з пролєтаріятом, а рівні йому славою і розголосом (Андреєв, Арцибашев, Купрін, Мережковський і ин.) — де вони? В таборі реакції. На Україні один Винниченко йде з пролєтаріятом, а де инші прославлені письменники? Метушаться навколо оперетково-газетного „демократизму“, маскуючи свою огиду до соціялізму, спокушаючи нас любовію до соціялізму, як до ідеалу, тоді, коли інтерес трудового люду
