І коли такий інтеліґент іде в соціалізм?
По мірі розвитку клясової свідомости пролєтаріяту інтеліґенція потроху переходить від буржуазії до його, стає соціялістичною, але приносить з свого буржуазного світа всі його прикмети, а головне — ідею компромісу. Інтеліґент служить буржуазії, служить пролєтаріятові, він служащий, що дістає платню, що шукає насамперед вигодної служби, а не ріжниць в клясових інтересах. Йому невигодне загострення клясвих інтересів між буржуазією і трудовими масами, бо вимагає од його рішучого переходу вже до одного когось, бо виключає подвійне клясове підданство, виключає вільний перехід від одного до другого. Це взагалі для його не вигодне, а тому він стоїть за компроміс, за примирення, за рівновагу клас. Він гарачє обороняє прінціп парляментаризму, бо парлямент — це між-клясовий компроміс: тут і буржуазія і пролєтаріят зійшлись разом, а тому мусять признати взаїмне право на істнування. Таке признання льоґічно тягне за собою признання еволюції відносин, а не революції. Ідея парляментаризму — це ідея лєґалізації капіталістичного ладу з узглядненням права пролєтаріяту лише на істнування, а не на революцію. Інтеліґент аргументує потребу парляментаризму етичними катеґорями (ідея рівности!) а не соціяльно-економічними.
