збільшується клясова свідомість буржуазного типу.
Але в порівнанню з клясовою свідомістю пролєтаріату, інтеліґентська „клясова“ свідомість невичайно низька. Навіть при різко визначеному пролєтарському становищі, незвичайно-низькому екзістенц-мінімум і інтеліґент не усвідомлює свого клясового інтересу (точніще — спільности своїх інтересів з клясовими інтересами працюючих мас).
Прикладів маємо перед очима безліч.
Візьмемо „благородну' професію — учительство. Народні учителі дають найбільший процент тих, що свої інтереси звязують з інтересами трудових мас, що „ідудь в соціялізм“, що „служать революції“, що часто героїчно навіть працюють для народнього добра. Народнє учительство — це, здається, загально признаний чистий тип „трудової інтеліґенції“.
Ця група людей продає свій труд за мізерну платню; хронічно недоїдає фізично і духовно; підлягає всьому жахові знущання капіталістичної держави, примхам попа, призирству поміщика, самоволі „земського“ діяча. Але чи ця група обороняє свої людські інтереси з такою свідомостю, як півграмотні або й неграмотні робітники з фабрики?
Чи ви чули коли-небудь про „страйк“ учителів, чи якийсь инший спосіб боротьби? Ні. Бо навіть аж чудно слухати про страйк тих, хто служить культурі, народові. Хіба
