і навіть не счується. Ні свисту куль не чути, ні вистрілів. Щось впереді гуркотить, але-ж це метелиця шибається поміж смереками і виє, скаженіє.
Закостенілими руками брали рушниці і стріляли — грілися. Нікого не бачили перед собою, але стріляли. Стріляли і знов кровавилися, падали мертві. Видавалося, що їх кулі завертала метелиця назад і вони били їх самих.
Стріляли довго, аж цівки топили сніг, що осідав на них. Як довго, ніхто не знав, як не знав також, чи це ранок, чи полуднє, чи вечір.
— …господи, по велицій милости твоїй…
— Бах — бах — ба-а-а-ах!…
— …че… видче… швидче!…
— Ба-а-ах!
…Вітер позривав сніпки з хати а жінка недужа…
— Бах!
— …Богородице діво, радуйся обрадуванная…
— Ба-бах! Б-а-а-ах!
…Ой!
Бах — бах — ба-а-ах!
— …видче… швид… че-че!…
— Господи боже, розсуди нас!…
Бах — цінь — вуйййй!…
…І за що, за що?…
…Воліла ти мене мамо в колисці придушити…
Бабавх — бавх!
— Швидче… швидче…
Бах — бах!
