женіе своей должности“ і війта київського Войнича і замісника його бурмистра Ященка і инших[1].
Не завсіди було ясно, чи вважати певну річ за заповідний товар, яким не можуть торгувати приватні люди. Таке питання повстало, наприклад, з приводу рушничного пороху, чи заборонено його продавати приватним купцям на Гетьманщині чи ні. Гетьманський уряд дививсь на це так, що така заборона продажу має силу тільки в Російській імперії, але не має ваги на Гетьманщині, і, як окремого наказу не було[2], не згодивсь карати запорожців, обвинувачених у купівлі пороху в приватних людей.
Розуміється, купці могли знати про подібні заборони, бо в магістраті такі накази були, але часті зміни що-до заповідних речей заплутували купецькі плани та розрахунки. Більше мусіли страждати від цього приїжджі чужі купці, що довідувалися про заборони та неприємні перспективи від цього вперше на форпостах.
