Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/147

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


женіе своей должности“ і війта київського Войнича і замісника його бурмистра Ященка і инших[1].

Не завсіди було ясно, чи вважати певну річ за заповідний товар, яким не можуть торгувати приватні люди. Таке питання повстало, наприклад, з приводу рушничного пороху, чи заборонено його продавати приватним купцям на Гетьманщині чи ні. Гетьманський уряд дививсь на це так, що така заборона продажу має силу тільки в Російській імперії, але не має ваги на Гетьманщині, і, як окремого наказу не було[2], не згодивсь карати запорожців, обвинувачених у купівлі пороху в приватних людей.

Розуміється, купці могли знати про подібні заборони, бо в магістраті такі накази були, але часті зміни що-до заповідних речей заплутували купецькі плани та розрахунки. Більше мусіли страждати від цього приїжджі чужі купці, що довідувалися про заборони та неприємні перспективи від цього вперше на форпостах.


  1. Истор. матер. VII, 120.
  2. „запретительного указа, чтобъ въ Малой Россіи отъ продавцовъ не покупать…“.