вислови та суворі кари обіцяно всім неслухняним, щоб стримати їх від таких зловживань. Це мусіло теж впливати на місцеву адміністрацію, щоб дати їй вірне розуміння своїх відношень надалі до упривилейованого місцевого землеволодіння. Подавши заборону робити шкоди та нищення в маєтках, універсали спиняються на тих, хто був-би спречний „росказанью и листу нашому… волѣ и сему выразному нашому писанью… нашему росказанью…“, хто-б робив якісь кривди і далі в маєтках, „легце сее наше писаніе поважаючи…“ Такі неслухняні в універсалах зазначені як „своевольники, войсковый непріятель и зневажачъ листу нашого, непослушники“: це все вирази з універсалів гетьмана Богдана. Як бачимо, дійсно, досить грізна кваліфікація для тих, хто зайняли землю, поорали межу, зрубали гай або виловили рибу: було над чим подумати при читанню такого грізного гетьманського універсалу.
В ролі таких непослушників могли бути різні люди. Були тут військові частини, що, переходячи через поселення та прямуючи далі, хотіли дещо отримати для себе від місцевих мешканців. Один з універсалів г. Юрія виявляє, яка велика та складна була оця група здирщиків. „Паномъ полковникомъ, асавуломъ, сотникомъ, атаманомъ и всему старшому и меншому войска е. ц. в. запорозскаго товариству, также бояромъ, княземъ, воеводамъ и всимъ начальнимъ и подначальнимъ ратнимъ е. п. ц. в. людемъ и кому одно — колвекъ теперь и напотомъ сее наше писание показано будетъ…“ Як бачимо, універсал хоче визначити всі можливі військові частини з їх керівниками, які переходитимуть через українські міста, вимагаючи собі стацію з місцевого люду. Не завсіди та-ж сама увага присвячена московським військам — ось приклад з иншого універсалу того-ж гетьмана Юрія — „всей старшинѣ и чернѣ войска е. ц. в. запорозского, так же ближнимъ боярамъ, княземъ и воеводамъ ратнимъ е. ц. в. начальнымъ и подъ началомъ застаючимъ… до вѣдомости доносимъ, ижъ прихиляючися до унѣверсалу“… Закінчення універсалу робить ясну різницю між українськими та російськими військами — „и объ томъ ратныхъ е. ц. в. людей упрошаемъ, а старшинѣ и чернѣ подъ неласкою нашею и суровимъ на спротивныхъ войсковымъ караньемъ приказуемъ“. Ратних царських людей доводилось окремо зазначати з огляду на їх поводження підчас війни на Лівобережжі, пригадати, наприклад, трагічну долю міста Срібного (знищення військами кн. Пожарського) та стурбовані прохання міст підчас переходів ратних людей, щоб не грабували, не нищили. Поволі стримування таких перехожих військових частин від нищення та руйнування господарства передається на місця сотникам та полковникам і гетьманські універсали з дальших років не повторюють вже тих нагадувань, які робили раніш військовим частинам, „высылкомъ и на якой колвекъ услузѣ нашой зостаючимъ… ватагомъ и чатовникомъ“.
Так само до місцевої адміністрації тепер у 1660—1670-х роках подають скарги і на инших непослушників у справах захоплення старшинських земель. З універсалів перших гетьманів можна бачити, що
