шуче виступати проти занадто широкого роздавання замкових сіл, яке перекладало податкові тягари з шляхти на селянство та міщанство. Можливо, що в деяких ревізіях рішучі зауваження проти такого роздавання як-раз підказані міщанськими представниками. Нагадаємо в протоколі ревізії Вінницького замку вказівку на те, ще панове з земянами складають на скарб господарський і сами себе хотять зовсім звільнити від всяких обов'язків. І ось ревізор, як найменший слуга в. князя, розуміючи стан справ та запобігаючи занадто великим виплатам з скарбу, вирішив скласти окремий реєстр, які села за ким та скільки там населення знаходиться: при тім коло деяких сіл зазначено, що це вислуга, хто її і коли вислужив. Засновуючись на цім реєстрі, господар в. князь може вирішити, що взяти на скарб господарський, а що наложити на місцеву людність, щоб инакше за відсутністю відповідних відомостей не страждав скарб. Перевірка вислуг, коли були відповідні дані, мала велике значіння, бо шляхта виявляла нахил зазначати свої маєтки, як дідизну та прадідизну. Так всі кременецькі земяни, що були на пописі, як зазначив ревізор Кременецького замку, повідили, що ніяких вислуг не мають, а ті всі їх маєтності то отчизни, дідизни та прадідизни, а не вислуги. Між тим і відношення до вислуги та дідизни було неоднакове з боку влади і через те докладне вияснення характеру панських маєтків мало певне значіння за-для дальшого обміркування розподілу обов'язків поміж окремими верствами людности. В Житомирі спинила увагу ревізора така справа. Частина поселень Житомирського замку спустошена була, постраждала від татарських нападів, земяни деякі загинули, а деякі вимерли, після них нікого не залишилось. З тих поселень раніш ішла замкова робота, а тепер після спустошення нема кому того виконувати. Староста сам користується з тих селищ та дає їх держати своїм слугам і за те ніяких обов'язків не виконують. Між тим можна було-б роздати зазначені селища з умовою виконання обов'язків, наприклад, роботи городень. Коли-б староста хотів-би і далі залишити в своїх руках ті селища, він міг-би тоді взяти на себе роботу городень, бо небіжчик пан Дмитро, що держав замок та селища до нього, оправляв городні і чинив на замку „кличку“. Знов-таки, коли придивитись і тут до переведення ревізії, можна з деякою певністю казати, що наведені вище вказівки про пусті селища та про можливість роздати їх на умовах виповнення замкової роботи виходили з кола міщанства та селянства замкового, яке цікавилось пустими землями та збільшенням людности коло замку. Можна теж припустити, але вже меншою мірою, і участь земянства, не замкового, якого не доторкнулися ті полегкості, що їх староста робив своїм слугам в держанні селищ. Таким чином і тут приходиться зауважити розходження інтересів тих груп населення, які дуже часто виступали так рішуче в своїх скаргах та виявленнях помилок адміністрації.
