Кордон, як уже згадано, виразних ознак не мав. Як відзначено ці межі наприкінці XVII ст., на жаль, відомостей, немає; але можна думати, що таким самим способом, як у середині XVIII: а саме, вздовж кордону йшов викопаний вал („валок“)[1]. Звичайно, така межа не довго могла тривати. Ці вали, можна гадати, були неглибокі, а від частих переходів, випасання часом на них худоби, дощів, то-що вони мусіли спливати, обсипатися й поволі цілком зникати. Від часу до часу доводилося їх поновляти, спираючись здебільшого на пам'ять старожилів[2], причому відновлювано кордон, звичайно, не завсіди правдиво. Вздовж цього валу на певному віддаленні стояли форпости, вартові редути, маяки, здебільшого хати, оточені палісадами з вежами й рогатками[3], що підлягали вже певним більшим форпостам, які перебували в найближчих до кордону містечках та селах.
Як ми бачили, фактичний кордон далеченько врізавсь у територію Польської держави. Це викликало невдоволення в польських урядових і, головне, поміщицьких колах. Особливо хвилювалися й допоминалися цих земель на соймах колишні їхні власники, які тепер, коли відроджувалося шляхетське господарство, дуже боляче відчували втрату своїх маєтностей. Під їх тиском польський уряд починає вимагати, щоб кордон виправлено і, нарешті, в 1780-х роках дістає на це згоду Росії. Року 1783-го з'їздиться певна Комісія й починає встановлювати давні кордони, відзначаючи їх певними стовпами, як з боку України так і Польщі, і певними редутами, точно занотовуючи лінію кордону[4]. Розпочинається, очевидячки, певна боротьба поміж комісарами. Польські комісари намагаються встановити кордон 1686-го року, російські одвоювати фактичну лінію середини XVIII ст.; кінець-кінцем приходять до компромісу: урізується, — принаймні de jure, той гострий клин, що захопив землі Польської держави по р. Красній і почасти землі по р. Унаві, але в инших місцях лінію кордону затверджено мало не ту саму, що вже фактично була існувала. Навіть Обухів лишається за Росією[5]. Нова лінія кордону починається від Дніпра нижче од Стайок, далі йде на Черняхів і коло нього, залишаючи його Росії, далі на захід від Красного на Обухів, далі, не доходячи його, на Гудимівку й на Стугну. Далі лінія переходить на лівий берег Стугни, проходить коло Ханбекова, після якого знов переходить на правий берег Стугни і йде проти польського села Барахт. Перейшовши знов на лівий берег, кордон іде до Мотовилівки, далі від вершини р. Стугни до річки Унави, і нарешті, правим боком Ірпеня до Дніпра[6]. Отже-ж втрати Росії проти фактичного попереднього кордону були невеличкі. До того-ж дуже сумнівно чи справді ці умови було переведено в життя, чи залишилися вони тільки на папері[7].