отослано их всѣхъ ему графу проданнихъ крестянъ в Топаль, где она Авдотя толко переночовала. А на завтрешній день, якъ отослано еи Авдотю з дѣтми в Курознов, то она тамъ была ажъ по первую пречистую в домѣ его, а потомъ снову еи зискано в Топаль, где она была до празника воведенія пресвятои Богородици, а пред воведеніемъ за день, когда прибыл знову тот Скугаревскій, которій их продалъ, з другими уже товарищи в Топал, то, не вѣдает она Авдотя, почему их, что они чужихъ крестянъ продают, опознано и якъ их самих продавцовъ, такъ и ихъ проданнихъ и вновъ на продажъ приведенних крестян, позабивавши в колодки, отослано в Стародуб в полковую канцелярію подъ карауломъ, где они и нинѣ и содержатся и сіє она Авдотя сказала в самую сущую правду; а буде что утаила или сказала неправду, то поступлено б з нею по Ея Імператорского Величества указамъ; в подлиномъ подписано тако: к сему допросу по прошенію Евдокіи Климовой дочери крепостной крестянки Петра Цизарева вомѣсто еи Димитрій Подгаецкій руку приложилъ.
Той „третий нанятий крестянинъ“, що їздив з Янкевичем за погонича, так оповідав про свої пригоди. Він „Ѳедоръ Дмитраковъ (прозваніемъ Паршинъ) родился… Руцкой волости в деревнѣ Цюховичах“; по смерті батьків жив у діда свого, далі пішов „тайно за границу полскую присуду Хоцемского в слободу Липову“, далі повернувся додому, пожив тут не довго і пішов „голода ради в Малую Россію на Смоленск і деревни“, зайшов до шляхтича Янкевича, став просити хліба, мати Янкевича затримала Федора, що швидко син її поїде на Вкраїну і візьме його, Федора, за погонича. Так дійсно і сталося, Янкевич узяв Федора з собою на Вкраїну за погонича.
Яким чином попадали на Гетьманщину инші кріпаки, виясняють допити Опанаса та 3 хлопців, що подаємо далі. Всі вони кидали своє село, щоб переходити з місця на місце, шукаючи праці та жебраючи. З бідної Смоленщини переходили вони на Гетьманщину, сподіваючись знайти тут працю та залишитись на довше у заможних хазяїв. З таких злиднів голодних кріпаків користуються смоленські шляхтичі, що продавали кріпаків на Гетьманщину, і це було їм „не першина“[1].
- ↑ Збірка Ол. М. Лазаревського № 70.
