Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 2 (1928).djvu/167

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

(кроме гвалту) і в тихъ де крепостяхъ полскихъ упоминается, что в городе Менѣ замокъ і в ономъ замку живалъ по тогдашнему обыкновенію писарь правній, до которого замку принадлежали и другія угодія, яко то пашенная земля и сѣнокосы, и мещане всѣ города Мены, какъ видимо з тѣхъ крепостей, надлежали ж до замку городового, а посля поляковъ при благополучном государствованіи предковъ ея імп. вел. городъ Мена із давнихъ летъ писанъ городомъ и ратушъ в городѣ Менѣ іздревле имѣется, мещане ж менскіе мещанамы, а не посполитимы писани да и писатся городовимъ мещанамъ не точію майдебурскіе права имѣющим, но и не имеющимъ майдебурскихъ правъ по всяким пристойностямъ гражданскимъ і за силу малороссійского статута весма принадлежитъ, по какой принадлежности и бывшимы в Малой Россіи гетманами о ратуши менской и что мещане менскіе мещанамы, а не посполитими, да и городъ Мена іздревле городом именуется чрез имѣючіесь в ратуши менской данніе от онихъ гетмановъ гетманскіе универсалы свидителствують, которіе подлинніе какъ в ратуши менской, такъ и полскіе крепости в цеховихъ домахъ подлинніе имеются“.

Коли посистематизувати наведені вказівки, то можна побачити, що не однаково поставилися полкові канцелярії та ратуші до поставлених питань. Одні розуміли склад селянства сучасний, другі — уявляли собі разом із тим і генезу міщанства, як воно зложилося та якими правами користалося раніш. Одні сполучають разом „малороссійскіе права“ та імператорські укази, для другої групи це є певний розвиток міщанського устрою з часів В. Кн. Литовського. Коли одні обмежуються лиш сучасним, другим хочеться використати і старі грамоти і припадкові документи минулих століть.

Такі старанні посилки на старовину хотять захистити старий міський окремішний уклад. Неоднаково зберігся цей уклад по різних містах і через те неоднаково до нього ставилися. Де не збереглося установ магдебурзького права, де не збереглося ратушного присуду, де натомість сотенна чи полкова старшина давно цілком керувала життям міщанства, там не було і приводу пригадувати про минуле, про ратушний присуд, про спеціяльні права ратушних міщан, про окремі ратушні джерела прибутків, про ратушне господарство. Безсилі захистити свою окремішність, свій окремий присуд од наступу старшини, такі міщани і не мали інтересу заходити далеко в старовину, щоб там шукати обґрунтування того устрою, якого тут залишилися незначні спомини.

Мало згадок про старий ратушний устрій подано в розглянених відповідях. Згадати доводилося там, де ратушна приналежність ще відокремлювала групу міщанства від инших мешканців того самого міста. Ратушний устрій відрізняв міщанство від посполитих, відокремлював сусід з тієї самої вулиці. Через те дехто й зазначив оцю ратушну приналежність, як старовинну прикмету міщанства тих міст, де більше збереглося від старовини. Міщанство — зазначають — з певним однаковим незмінним складом існує вже з часів В. Кн. Литовського, що його гра-